Промінь. 

Промінь.

Проведемо пряму і позначимо на ній точку А (мал. 138). Ця точка ділить пряму на дві частини, кожну з яких разом з точкою А називають променем, що виходить з точки А. Точка А називається початком кожного з променів.

Промені позначаються двома великими латинськими буквами, перша з яких означає початок променя, а друга — деяку точку на промені (наприклад промінь ОК на малюнку 139).

Два промені, що мають спільний початок та доповнюють один одного до прямої, називають доповняльними. На малюнку 140 промінь ВС доповняльний для променя ВD, і навпаки, промінь ВD є доповняльним для променя ВС.



Проведемо пряму і позначимо на ній точку А (мал. 138). Ця точка ділить пряму на дві частини, кожну з яких разом з точкою А називають променем, що виходить з точки А. Точка А називається початком кожного з променів.

Промені позначаються двома великими латинськими буквами, перша з яких означає початок променя, а друга — деяку точку на промені (наприклад промінь ОК на малюнку 139).

Два промені, що мають спільний початок та доповнюють один одного до прямої, називають доповняльними. На малюнку 140 промінь ВС доповняльний для променя ВD, і навпаки, промінь ВD є доповняльним для променя ВС.

Основні геометричні фігури планіметрії - це точка і пряма. Усі геометричні фігури складаються з точок.

Точки позначаються великими латинськими буквами, а прямі позначаються маленькими латинськими буквами.

Точки і прямі мають такі властивості:

1. Яка б не була пряма, існують точки, що належать цій прямій, і точки, що не належать їй.

Пряму можна позначати двома великими латинськими буквами за назвами точок, які належать даній прямій.

2. Через дві різні точки можна провести пряму і тільки одну.

3. Із трьох точок на прямій одна й тільки одна лежить між двома іншими.

Зверніть увагу!

Якщо дві різні прямі перетинаються, то вони мають одну спільну точку.

Якщо дві прямі мають дві спільні точки, то ці прямі співпадають.

Будь-яка точка прямої розбиває його на два промені (півпрямі).

Промінь — це частина прямої, що складається з усіх точок цієї прямої, що лежать з одного боку від даної її точки. Цю точку називають початком променя.

Два променя, які мають спільний початок і утворюють пряму, називаються доповняльними променями.

Історичні відомості.

Походження терміну «геометрія» з’ясував Евдем Родоський (320 рік до нашої ери): «Геометрія була відкрита єгиптянами і виникла у зв’язку з розливами ріки Нілу, які постійно змивали межі. Немає нічого дивного в тому, що ця наука, як і інші, виникла з потреб людини. Усяке знання, що виникає з недосконалого стану, переходить у досконалий». Як у Єгипті, так і у Вавилоні, Китаї, Індії багато геометричних відомостей було добуто в результаті практики будівництва зерносховищ, будинків, іригаційних споруд тощо.

Відомий український математик

Остроградський Михайло Васильович

( 24/11  1801-1/1  1862) - видатний  український математик, один із засновників петербурзької математичної школи, член Петербурзької АН(з 1830),член АН в НьЮ-Йорку (з 1834),Туринської академії(з 1841),Національної академії деї Лінчеї в Римі (з 1853).член-кореспондент Паризької АН (з 1856).Народився в с.Пашенній(тепер Пашенівка) на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика. З 1810 навчався в пансіоні при Полтавській гімназії Потім продовжував навчання в Полтавській гімназії,але незабаром залишив її , щоб стати військовим.Через нестачу потрібних коштів мрії Остроградського про військову службу не збулися.У 1817 він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Перший рік вчився погано і навіть на деякий час залишив університет, та через рік повернувся і в 1820 закінчив навчання , блискуче склавши всі екзамени. Проте через реакційних викладачів, які звинувачували Михайла Васильовича в антирелігійних настроях , він так і не одержав документа про закінчення університету. У травні 1822     М.В.Остроградський виїздить удосконалювати свою математичну освіту до Парижа, де тоді працювали Лаплас, Фур’є. Коші та інші видатні математики. Повернувшись у 1828 на батьківщину, оселився в Петербурзі. Працював професором спочатку офіцерських класах Морського кадетського корпусу. А потім – в Інституті інженерів шляхів сполучення (з 1832), у Головному інженерному училищі (з 1840), у Головному артилерійському училищі  (з 1841). Під час поїздки в рідне село захворів і помер. Похований у родинному склепі Остроградських у селі Пашенівці.

     Наукові інтереси і світогляд М.В.Остроградського сформувалися ще у Харківському університеті під впливом А.Ф.Павловського і особливо професора математики і ректора 

Т.Ф.Осиповського. Поїздка до Франції і особисті зв’язки з багатьма вченими також  багато дали молодому вченому. За час перебування в Парижі Остроградський досяг значних успіхів. Його перша самостійна праця – “ Теорія хвиль у посудині циліндричної форми", подана до Паризької академії наук , була схвалена і опублікована академією.